| Гурби-Антонівці 2010. Спогади стрільця куреню «Жовті» |
|
Рік пройшов в постійних спогадах і бажанні наблизити початок травня, а з ним і Гурби-Антонівці 2010. Прибувши на місце збору бачу велику кількість знайомих облич. Більшість з них цього року будуть в «ворожому» таборі. Обійнявшись та перекинувшись парою слів розходимось в різні боки. Шикування для відкриття гри,побажання гостей на гру,серед яких «поганої погоди для кращого вишколу»! Про це особливо поки ніхто не замислюється. Все ще попереду. Різниться в 30-35 чоловік в куренях зовсім не лякає, а навіть навпаки. Початок гри відразу дав зрозуміти, що буде весело. Не встигнувши відійти від табору навіть 300 метрів бачимо рух поряд. Невже «ворог» так швидко дістався іншого боку терену?! Це неможливо! Ліхтарі! Виявляється загубились журналісти, які прибули, щоб донести про цю подію в широкі маси.В 2.30 дістаємось визначеного місця для нашої чоти і влаштовуємось для сну на декілька годин. З першими променями сонця розпочався важкий і насичений день. Кілометри прочісування терену позаду. Бої один за одним. Завойований нами прапор куреню «Червоних» . Втрачено вже 2 життя … на РВС говорять про можливе припинення гри за причиною закінчення додаткових життів. Організм вже і сам вимагає відпочинку і в голову лізуть думки про бажання ще раз потрапити в бій і закінчити гру героїчно. Підбадьорює проміжний рахунок на нашу користь, що відверто дивує. Невеликою групою, з чотовим Forte (між собою його звали «Старий», а в протилежному таборі,як виявилось пізніше, « маджахед» за густу бороду ) на чолі вдається переночувати в молодій посадці. Короткий перекус в цілковитій тиші. Які ж смачні консерви в такі моменти. А сало приносить просто щастя! Ранок дарує нові сили і бажання рватись в бій. Знову кілометри,які дають забути про вчорашній день підмочений зливою. Новини до нас доходять з великою затримкою: ще 200 житів на курінь; прапор ніби в нас, не зважаючи на те, що стрілець втікав з ним всю ніч від «червоних» харчуючись корою і невідомими ягодами і лише під ранок приніс до табору. А в нас знову нерівний бій. Взявши на себе атаку рятуємо «Старого». За декілька хвилин вже весь курінь ловить по лісі наших кривдників з «ворожого» табору. Рух на РВС за відновленням життя…. Здається, що вже кожний камінчик на цьому шляху став рідним і знайомим, але,чомусь не дуже приємними. Нове завдання. Нові кілометри з чужими наплічниками за спиною. Розмови лише пошепки. Короткий сон недалеко від зони висадки і ось нарешті об’єднання з куренем! Поряд крокує хлопчина босоніж. Каже, що краще так , ніж з мозолями в кирзових чоботях. Хтось розповідає про те, що досі з початку гри не бачив свого наплічника. Але у всіх посмішки на обличчі. Приємно себе відчувати єдиною великою силою, що відразу підкріпилось великим боєм з нашою перемогою. Потім був ще неймовірний біг , блукання по лісу і ночівля під накрапаючим дощиком, з братерським поділом кариматів, цирати і спальних мішків. Стійка в якій добряче покормив комарів. Думаю , вміли б вони писати, то офіс МНК завалили б колективними проханнями про щотижневе проведення гри! Лишались лічені години до перемоги… Курінь пронизує звістка про атаку табору. В неймовірному темпі добігаємо і відбиваємо першу невелику атаку «червоних». Далі швидке зведення паркану і роз’ясненя командирів про тактику оборони. Атакують. Укріплення не протрималось і 10 хв. Адреналін зашкалює!!!! Щільно стиснувшись в коло тягну суперників. Курінний допомагає зривати пов’язку «ворогу». Ще один «червоний». Кінчики пальців вже печуть. Тягну ще одного,кидаю під ноги, і тут витягають мене…Відчуваю як швидко зривають «життя». Бій тривав не довго. Ми були вщент розбитими атакою «ворожого» куреня… прапор втрачено… Залишилось півтори години. На РВС мені і ще декільком стрільцям вже не дають «нового» життя. Нам залишається лише чекати. Кожен з вбитих ділиться моментами щойно закінченого бою. Інформація про програш, як ніколи , приходить оперативно. Але відчуття поразки абсолютно не має! Впевнений, кожен з табору «жовтих» на рівні з «червоними» вважає себе переможцем! Нехай не в грі в цілому,можливо в якомусь конкретному бої,можливо в бої з собою,але всі МИ ПРЕМОЖЦІ!!! І ніякі мозолі, голод, відсутність сну, неймовірні відстані, величезні фізичні навантаження не змусять пошкодувати про те, що 4 вихідних дні ми провели пліч опліч в єдиному бажанні відчути себе воїнами і вшанувати палих тут Героїв !!!Всі ми разом отримали те,що вже ніколи не втратимо!всі ми тепер єдина сила! І якщо хтось запитає мене,що я роблю на початку травня наступного року, не замислюючись з гордістю відповім - «їду на ГУРБИ – АНТОНІВЦІ 2011»! Юрій Присяжнюк, стрілець куреню «Жовті» |
